All posts by natalka
Коли мені запахне віть соснова…
Коли мені запахне віть соснова,
Уся в шишках і в довгих голочках,
То пролетить в уяві світлий птах
І ліс мені натчеться на основу.
І ляже стежка боком до гори,
Крута й химерна, як мережка,
І ліс мені відкриється, мов фреска,
Де в золоті палають явори.
Прудке створіння вискочить з дупла
І зблисне до очей хвостом рудим,
І по корі стече ранковий дим.
Над ним здійметься сонячна мітла.
І я побачу в затінку дубів,
Де ще нога людини не ступала, —
Тоненька павутина заснувала
Міцну родину лісових грибів,
І я відчую, так уже бувало, —
Воно прийшло і повторилось знову
Перехопило дух і одібрало мову,
І до землі мій погляд прикувало.
26.10.1988р.
Збірка “Ніким не бачені картини”
Ряд очеретяних свічок…
Ряд очеретяних свічок
На білих паличках,
Мов перевтілений дячок,
Виводить тонко птах.
Осінніх вільх солодкий запах.
Село. Вечірній дим.
Бреде корова по левадах
З телятком золотим.
Збірка “Творяща глина”
Ріка
Ріка така, нема такої,
Бджола над квітом, звіробою,
І вряд на березі сидять
Мій дід, мій батько і мій брат.
Мій дід щось батькові сказав,
Сказав тихесенько на вухо,
Про те хіба Дністер лиш слухав,
Про те ще чула лиш лоза.
Сказав, і встав, і відійшов,
І не оглянувся назад.
Лишився батько мій і брат.
Мій батько братові сказав
Про щось тихесенько на вухо,
Про те хіба Дністер лиш слухав,
Про те ще чула лиш лоза.
Сказав, і встав, і відійшов,
І не оглянувся назад.
Лишився мій єдиний брат.
Ріка пливе стрімка, невпинна.
Пішли в минуле батько й дід…
Лиш ти, кохана Батьківщино,
Мені сіяєш на весь світ.
Збірка “Творяща глина”
Корів блукаючі цятки…
Корів блукаючі цятки,
Летить прозора павутина.
Село на віддалі руки,
Село, що зветься — батьківщина.
На вигоні трава густа,
Дупластих верб зелений ряд,
І хата біла і свята,
І коло хати білий сад.
І золотих кульбаб квітки,
І спраглих бджіл рясні рої,
І теплі глиняні стежки,
Де ноги бігали мої.
Збірка “Творяща глина”
Малювати серцем і душею
До зустрічі з Марією Корпанюк я уявляла собі художницю, щонайменше, як небожительку: вона весь день просиджує в роздумах, які красиво називають “муками творчості”, перед мольбертом і думки її, як сонні змії, снують навколо високих тем. Спокійна і відсторонена, – ось яка вона – Жінка з пензлем. Ці мої уявлення розбилися, як шибка, в яку влучив м’яч малого футболіста. Пані Марія виявилася швидкою, мобільною, але разом з тим дуже жіночною. За такими жінками мужчини на вулиці “звертають шиї”. Вони вміло підкидають дрова до “сімейного вогнища”: тут панує взаємоповага і взаєморозуміння. Діти в таких сім’ях успішні і впевнені.
Пані Марія розказує, що любить поратися вдома:
– Я дуже люблю всяку “жіночу” роботу і роблю все швидко. Коли я займаюся однією справою, то в мене ще з десять виходить попри неї. Ніколи не страждаю, коли це все роблю. І до будь-якої роботи підходжу з творчим настроєм. Люблю імпровізувати, творити.
Протягом 20 років я займалася виготовленням кераміки, та думки про малярство переслідували мене завжди. Я почала малювати в 2001 році і протягом 2-ох років створила більше 100 робіт. Моя перша майстерня була на вулиці Київській. В підвалі з маленькими віконцями взимку було холодно, я сиділа завита в пухову куртку і малювала. Невдовзі
зробила виставку пастелей.
Всі її картини про ЖІНКУ. Твори пані Марії розказують про неї: загадкову, оповиту романтичним ореолом. Жодна її ЖІНКА немає чітко виписаного обличчя:
– Я у всьому люблю недомовленість. В недомовленості є щось поетичне. Мої картини глядач має можливість “домалювати” своєю уявою. Такі мистецькі твори підштовхують до роздумів, мислення.
В мене майже всі картини присвячені жінці. Це — збірний образ. Але всі, хто бачив мої роботи, кажуть, що помічають в них мене.
Жінка романтична, прихована, недосказана. В мене є багато образів Діви Марії, Мадонни – Духовної Жінки. Мене більше цікавить жіноча духовність, ніж її зовнішні ознаки. Краса жінки вже оспівана чоловіками, бо саме їх цікавить більше зовнішність.
Пані Марія працює ввечері. Вона каже, що це зумовлено її розкладом дня. Зранку її чекають в аудиторії студенти. Вона – викладач кафедри образотворчого мистецтва педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника:
– Своїх студентів я намагаюся навчити БУТИ ЛЮДЬМИ. Бо вони – наша майбутня інтелігенція. Зі студентами багато розмовляємо на теми моралі. Адже вчитель закладає в дитині фундамент людяності, ставлення до життя.
Ввечері майстерня пані Марії оживає. Приміщення сповнюється художніми образами. Ніякий звук не потривожить думки і відчуття. Майстриня навіть радіо тут не має:
– Я сиджу і слухаю музику тиші і саму себе. Хоч слухати музику я люблю, коли працюю вдома. А в майстерні я заглиблююся в свою душу.
Дуже люблю працювати з кольором. Я бавлюся фарбами, як мала дитина ляльками. Люблю стриману гаму. Тому й обрала пастель: це благородний матеріал.
Найважливіше для мене малювати. В цьому знаходжу найбільшу насолоду і задоволення. Мої мистецькі роботи є в музеях і приватних колекціях України й за кордоном. Aле більшість своїх робіт хочу залишити дітям.
Пані Марія пише картини не тільки пастеллю, а ще й віршами. “Ніким не бачені картини” – так вона назвала одну зі своїх поетичних збірок. В ній читач має змогу не стільки прочитати як відчути образи, які зринають в душі автора, вірші-картини, які малює серце Марії Корпанюк.
Наталя ТЕМЕХ
“Вечірній Івано-Франківськ” / №8 (104) 28 лютого 2008 р.
Вона стоїть за крок від мене…
Вона стоїть за крок від мене,
В саду бузок розквіт лишень,
І пелюстки летять з вишень,
І плаття, й все навкруг зелене.
І сад… колись він був такий
Спочатку білий і легкий,
А потім темний, все темніший,
І появились тіні-ніші,
І кольори з’явились інші.
Я бачу зі своїх палат
І з бузинової хатини
Очима дівчинки-дитини:
Веде сусід коня у сад.
І бачу я того коня
Через заслону з чорнобривців,
Як він зітхнув на схилі дня,
Із золотого в біле вицвів.
І захід стомлено погас.
Сусід махнув чомусь рукою,
І запалало над щокою
Червоне й срібне водночас…
Збірка “Ніким не бачені картини”
Присіли ми й вели розмову щиру…
Присіли ми й вели розмову щиру,
Крилом торкнувся вечір голови,
Лиш ворочки воронячого сиру
Біліли із низенької трави.
Драбина ледь виднілася. В черешні
Стирчав її роздвоєний вершок,
І хтось промовив: треба йти нарешті,
І підхопив порожній свій мішок.
Вже треба йти, а слово поза слово
Текло собі в вечірній напівтьмі,
І я побачила — бліде й шовкове
З’явилось світло на сусідовій спині.
А потім враз волосся спалахнуло
В одної із жінок,
І світло те із-за гори сипнуло
І намоталось в золотий клубок.
І налетіли кажани по хвилі,
Ховаючи між крил головки,
І ми, підвладні тій магічній силі,
Здивовані, замовкли.
Збірка “Ніким не бачені картини”
Голос глини
Ввійдем вологою, а вийдемо вогнем,
Свої суцвіття нам відкриють печі,
І жар дихне на руки і на плечі,
Як зором в глибину його пірнем.
Як зором ми сягнем того ядра,
Де мак творіння нашого тремтить,
Змаліє зір і запалає мить,
Й зачудування стане як гора.
Ми ще розділені, між нами ця стіна,
Там глеки світяться, мов квіти небувалі,
І наші очі як ловці зухвалі,
Підпалені чарчиною вина.
І в час, коли відкриєм перший шов,
І перша цегла теплий хід відкриє,
І наші чола піт прозорий вкриє,
І піч вбере сліди від підошов.
Діткнем руками форми ще гарячі,
Вдихнем в легені порох золотий
І в голос глини, чистий і дзвінкий,
Заслухаємось, мов незрячі.
12.11.1988 р.
Збірка “Ніким не бачені картини”
Нам 5 років!
Запрошуємо усіх бажаючих розділити з нами цю радість.
1 червня у День захисту дітей о 12 годині в кінотеатрі “Люм’єр” відбудеться виставка дитячих робіт, присвячена ювілею нашої студії.
Гарний настрій та незабутні враження – гарантовані!