Ввійдем вологою, а вийдемо вогнем,
Свої суцвіття нам відкриють печі,
І жар дихне на руки і на плечі,
Як зором в глибину його пірнем.

Як зором ми сягнем того ядра,
Де мак творіння нашого тремтить,
Змаліє зір і запалає мить,
Й зачудування стане як гора.

Ми ще розділені, між нами ця стіна,
Там глеки світяться, мов квіти небувалі,
І наші очі як ловці зухвалі,
Підпалені чарчиною вина.

І в час, коли відкриєм перший шов,
І перша цегла теплий хід відкриє,
І наші чола піт прозорий вкриє,
І піч вбере сліди від підошов.

Діткнем руками форми ще гарячі,
Вдихнем в легені порох золотий
І в голос глини, чистий і дзвінкий,
Заслухаємось, мов незрячі.

12.11.1988 р.
Збірка “Ніким не бачені картини”