Коли мені запахне віть соснова,
Уся в шишках і в довгих голочках,
То пролетить в уяві світлий птах
І ліс мені натчеться на основу.

І ляже стежка боком до гори,
Крута й химерна, як мережка,
І ліс мені відкриється, мов фреска,
Де в золоті палають явори.

Прудке створіння вискочить з дупла
І зблисне до очей хвостом рудим,
І по корі стече ранковий дим.
Над ним здійметься сонячна мітла.

І я побачу в затінку дубів,
Де ще нога людини не ступала, —
Тоненька павутина заснувала
Міцну родину лісових грибів,

І я відчую, так уже бувало, —
Воно прийшло і повторилось знову
Перехопило дух і одібрало мову,
І до землі мій погляд прикувало.

26.10.1988р.
Збірка “Ніким не бачені картини”