Дитяча художня студія Марії Корпанюк "Кольорові пальчики"

поезія

Межі нема в цих темних водах

Межі нема в цих темних водах,
Де вир на срібному свердлі
Вривається в ядро землі.

Покірно хиляться тут лози,
Мов поневолені глибин.
На склі води — хмарини плин.

Ніхто не поворушить тиші,
Ні біла блискавка хребта,
Ні в легкому падінні птах.

Лише мойого тіла сплеск,
І віддих виру, й віддих неба,
І невтолима ця потреба:

Шукати в ранішній порі
Блідого вогника зорі.

Збірка “Ніким не бачені картини”

Стара кузня

У кузні вітер павутиння рве
І будякам чіпляє на корони.
В широкі шпари ніч пливе,
В ній — дух людини безборонний.

Корова нипає при вході,
Принюхується і скубе,
За нею, мов покора ходить
Телятко стомлене, рябе.

Тут пахне сирістю і глеєм,
Вже навіть дерево зросло,
Давно покрилося іржею
Дзвінке і чисте ремесло.

Нема ковадла, ні коня,
Лиш місяця серпок забутий
Висить до голубого дня,
Весь в чисте золото обутий.

Збірка “Ніким не бачені картини”

Ніч врочиста, мов причастя…

Ніч врочиста, мов причастя,
Розів’є гніздечко кіс,
Слух обійме темний ліс,
Серце стихне в болях щастя.
Б головах вода дзюрчить,
В тілі — птах, земля і жінка,
І сухого хліба грінка,
І очей густа блакить.
І конвалій цвіт блідий,
Нас докупи мох сплітає.
В сонні трави опадають
Перестиглих зір плоди.

Збірка “Ніким не бачені картини”

Топиться віск пахучий…

Топиться віск пахучий,
Повна комора бджіл.
Котить жовтий обручик
Сонце з сусідніх сіл.
 
Вільгістю віє від виру,
Заєць забрів в картоплі.
Десь на старому Дністрі
Чути пилу і сокиру.
 
Збірка “Творяща глина”

Школяр біжить, і сонце світить

Школяр біжить, і сонце світить,
І сад чужий, як диво манить.
Тут сніг не сніг, а білі квіти,
У квітах яблука й каштани.
 
Школяр біжить, мене минає,
Минає дім мій і тополі,
Він вчиться в початковій школі
Допоки сад мій дозріває.
 
Збірка “Творяща глина”

Ранок, сонце ледь зійшло…

Ранок, сонце ледь зійшло.
Йдуть в пальто й шинелях.
Світло денне розвело
Тіні по панелях.
Залишаю все як є,
Легко, без печалі.
Радісне твоє лице
В дзеркала овалі.
Прошелесну між усіх,
Звикло прошелесну.
Під тополями ще сніг,
Але вже на весну.
Знов будується гніздо
На гіллі високім,
3 найхимерніших оздоб,
Як на моє око.
Просто неба, просто хмар,
Між будівель сірих,
Нам весна приносить дар —
Голос віри.

Збірка “Творяща глина”

Спокуслива вода

Дух завмер, об ребра вдаривсь.
Зупинилась тихо мить.
Глибина мені бринить,
Пахне дном тендітна парость.

В темних тінях верболозів
Я блукав собі без цілі.
Береги в зеленій цвілі
Мені стрілись по дорозі.

І замулене каміння,
Напівзгниле і замшіле,
Дерево в ріці осіле,
Без кори і без коріння.

Лиш один я чув тоді,
Як брати мої ростуть.
І пливуть прудкі, мов ртуть,
У спокусливій воді.

Збірка “Творяща глина”

 

Тихо, легко, сніг лапатий…

Тихо, легко, сніг лапатий,
У паперах день згорів.
Вже нема кому співати —
Ні синиць, ні снігурів.
І така собі печера
Наді мною повстає,
І приємна ця перерва,
Що в лице морозом б’є.
Місяць раптом випливає,
Білий син зірок з пітьми.
Голуб звикло спочиває
Над столітніми дверми.
Пізні люди поспішають,
Мчить автобус одинокий…
Для непрошених печалей
Світиться червоне око.

Збірка “Творяща глина”

Кожній квітці годинник відлічує час…

Кожній квітці годинник відлічує час,
Кожну квітку година у нас забирає,
Кожна людина іде від квіток,
Кожна має в землі свій куток.

Так багато часу нам дано,
Так живем на землі давно,
І так довго у цьому світі
Не могла я тебе зустріти.

Кожна квітка цвіла на землі,
Кожну квітку бджола цілувала,
Кожна квітка цвіла й відцвіла,
Кожна квітка з землі росла.

Так багато квіток було,
Так багато думок на чоло,
І так довго у цьому світі
Не могла я тебе зустріти.

Збірка “Творяща глина”

Проталина

Проталина. Трава аж чорна,
Копитця слід у землю вріс.
Палає дивним світлом ліс,
Ламає гілля лань моторна.
Ще найніжніші сплять дощі
У хмарах білих і вологих.
В душі бринить якась тривога,
Бруньки потріскують в кущі,
О радість першого листка,
Липкого клею млавкий смак,
І цей в снігах таємний знак,
Де я, мов тінь зими, хитка,
А кров моя — як темний мак…
Я вся тремчу, немов ріка.

Збірка “Ніким не бачені картини”