Тихо, легко, сніг лапатий,
У паперах день згорів.
Вже нема кому співати —
Ні синиць, ні снігурів.
І така собі печера
Наді мною повстає,
І приємна ця перерва,
Що в лице морозом б’є.
Місяць раптом випливає,
Білий син зірок з пітьми.
Голуб звикло спочиває
Над столітніми дверми.
Пізні люди поспішають,
Мчить автобус одинокий…
Для непрошених печалей
Світиться червоне око.

Збірка “Творяща глина”