Ні спалаху, ні крихітки тепла…
Холодне світло камінь осяває.
Рожева хмарка пропливла
І схоронилася за гаєм.
За нею дума золота,
Одвічна дума проминання
Кладе мені печаль в уста.
А ніч колишеться густа.
І так далеко зірка рання
Над білим світом розквіта.

Збірка “Ніким не бачені картини”

Стою, дорога піді мною
І переповнений вокзал.
Двірник із мокрою мітлою
Нарешті осінь доконав.
Вона – блаженна непокора,
Немов ікона золота.
Дощем закутала учора
Свої потріскані уста.
Курив двірник тютюн дешевий,
Дивився смутно в черевик.
Світила осінь над душею
Свій потемніли жовтий лик.

Збірка “Ніким не бачені картини”

Смереки пахнуть,
Як смереки пахнуть!
Опала хвоя біля ніг,
Вітри тонке бадилля гнуть,
В ущелині – зчорнілий сніг.

Так стрімко тут,
Так стрімко і зманливо
Пливе між скель ріка нетлінна.
І опадає срібне мливо
На каменів тугі коліна.

Тут пріле листя,
Там блакитна цвіль
І мох, що землю вповиває.
Йде звір, і птаство звідусіль
Тривожнім криком небо крає.

Збірка “Творяща глина”

Все по-давньому. Книжки,
Нагідки бліді від часу,
Мідна лампа, що погасла…
День похмурий і тяжкий.

І при тім якась недуга,
Чи то тіла, чи душі.
І дощі, дощі, дощі…
І негода, мов подруга.

Збірка “Творяща глина”

А на провінції дощі…
І з мурів сирість виступає.
Промоклий наскрізь листопад
Останній день перегортає.

У вербах стишені птахи,
Качки і води каламутні.
Ще день до вечора, а там
Уже зустрінемося в грудні.

Ще день до вечора, а там
Впадуть у пригорщі зимові
Ренети жовті й золоті
З обіймів теплої полови.

Збірка “Творяща глина”

Туман. Сітник – трава пожовкла
І печериць бліді купки,
І світла лінія ріки
Під срібним простирадлом жовтня.

Осінній ліс змахнув останнє
Прив’яле золото з чола.
В нім спала стомлена бджола,
Згубивши літо у тумані.

Збірка “Творяща глина”