Стою, дорога піді мною
І переповнений вокзал.
Двірник із мокрою мітлою
Нарешті осінь доконав.
Вона – блаженна непокора,
Немов ікона золота.
Дощем закутала учора
Свої потріскані уста.
Курив двірник тютюн дешевий,
Дивився смутно в черевик.
Світила осінь над душею
Свій потемніли жовтий лик.

Збірка “Ніким не бачені картини”