Я боса йду,
Аж терпнуть ноги.
Вітрила саду – лопухи,
Аж в’яне листя винограду
І вислуховують дахи:
Що скажу я,
Чого безмовна?
Кільце дорогу обрамля
І тополина перша вовна,
Неначе перше немовля.
Мені не смеркло,
І не смуток,
І не жура,
І сум не сум,
То глиняний
Малий когутик
Спиває з віч моїх росу.

Збірка “Творяща глина”