Пірнає в ніч вікно блискуче
І світло кинуте нараз
Вповиє сад, що мов каркас,
На цвіт чекає неминуче.

Колише тихо спраглий сад
Галуззя, сплетене вітрами.
Липких бруньок вологі рани,
В стіні освітлений квадрат.

І силует. То я не сплю.
Десь там далеко на піску
Кладу цю тінь свою гірку,
Мов кущ розбрунений в гаю.

Збірка “Творяща глина”