Воно з’являється зненацька,
Поміж дерев траву приляже
І променем мене прив’яже,
Як в’яже рибу сіть рибальська.

І, відриваючись поволі
Від графіки вологих тіней,
Я кину погляд неодмінно
На коренів коліна голі.

На камені, що від вершини
Летять долів у цю хвилину,
На піраміду мурашину,
Що оживає ще до днини.

На все осяяне довкруг,
На все затінене від ока,
На дятлове дупло високе
І на гриба незримий дух.

На тих, що йдуть собі додому,
Завдавши пили і сокири
На світу сторони чотири.

08.11.1989 р.
Збірка “Ніким не бачені картини”