Марія Корпанюк – досвідчений майстер живопису і кераміки, поетеса, член Національної спілки художників України, старший викладач кафедри мистецьких дисциплін педагогічного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Учасниця всеукраїнських та міжнародних виставок. Лауреат обласної премії в галузі мистецтва, архітектури та дизайну ім. Ярослава Лукавецького.

ОБРАЗОТВОРИ МАРІЇ КОРПАНЮК

Очевидно, що ніхто не може претендувати на те, щоб сповна охопити духовний світ мистця чи заглянути у його найвіддаленіші куточки. У мистецтві Марії Корпанюк дивовижне все: те, що зроблено, і те, як зроблено. Її мистецтво настільки неповторне, індивідуальне, що для його осягнення головним і суттєвим в першу чергу є не «що» і «як», а «хто».

Марія Корпанюк завжди щира перед своїм внутрішнім почуттям, вона мандрує дорогами і храмами свого внутрішнього ландшафту. Мова її творів загадкова і магічна, завжди нова при постійній упізнаваності і завжди вражаюче природна. Їй відомі асоціації й інтерпретації реальності та магічна влада над іншими вимірами, котрі надають її творам майже чаклунської притягальності з певною дещицею чистого смутку та легкої меланхолії. «Чистий сум кращий за сумну чистоту», – записав хтось із відвідувачів її виставки у книзі відгуків.

Головні герої образотворчості Марії Корпанюк – дивовижні напівпостаті жінок, склепіння храмів, небесні птахи, магічні краєвиди – одухотворені. Вони живуть своїм власним життям, незалежним від часу і простору. Щось є загадкове в їхньому мовчазному, але напруженому житті, цьому дивному ширянні. Перед нами ніби друга реальність, що за силою впливу не тільки не поступається перед першою, а навіть сперечається з нею. Категорія часу в творах художниці немов уповільнюється і слідом за нею ми вступаємо у сферу споглядальної медитації, що у своїй глибинній основі звернена до вічності.

Її твори – світ, в якому зникли всі просторові та часові межі, в якому немає означених кордонів між реальним і вигаданим, мріями і фактами. Це вселенський театр («Театр» – назва однієї з робіт М. Корпанюк), з вічними архетипами – всесвіту, природи, жінки, матері, дитини; звертання до праформ життя; світ як ґрандіозна загадка, задана людині і недоступна їй, з тривогою невідомості, чи є відповідь у кінці книги життя. Її твори – світ урочистої відстороненості, що спонукає нас до епічного прочитання і космічного масштабу розуміння.

Вдивляючись у твори художниці, взайве усвідомлюєш, що для їх створення потрібно набагато більше, ніж для того, щоб відтворити реальне. Унікальна інтуїція дозволяє Марії Корпанюк видобувати з нудного світу реальності смарагди своєрідного художнього досвіду. В силу безмежності її фантазії це видобування завжди несподівано парадоксальне, пов’язане з провокативним викликом правдоподібності. Водночас, за словами художника, лавреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Василя Вільшука: «Присутність правди у творах Марії Корпанюк об’ємна, значуща, вона вміщає в собі віки спільного людського досвіду, доріг, доль. Це рідкісний випадок, коли особисте, суб’єктивне стає об’єктивним».

Образотворча мова художниці неповторна, вишукана, вибіркова, лаконічна. їй характерні любов до серій творів, високий ступінь умовності, вишукана чистота контуру і символічність кольору, варіативність деталей композиційних схем. Такі роботи, як серія «Ви Храм», «Марія», «Задума», творяться за законами внутрішньої самоперспективи, що народжується і живиться прагненням індивідуального вираження. Вона свідомо відходить від видимого і явленого в ім’я чистого вираження духовної реальності.

Безпосередня дійсність і лінійний простір не здатні існувати з прамовою її натхнення. Мисткиня підпорядковує реальний простір аркуша владі своєї артистичної магії, розкуто оперуючи об’ємами і площинами, формами і кольором. Створюється повне відчуття, що образотвори Марії Корпанюк виникають спонтанно, медитативно під час спілкування з художнім матеріалом, у процесі якого зображуване немов виступає з форм і кольорів. Світ не являється художниці, його вона виявляє. Простір уже не самостійний об’єкт зображення, а засіб вираження, як і колір.

Достатньо побіжного погляду на малярство Марії Корпанюк, аби збагнути, що її твори – царина чистого, інколи локального кольору. Сплітаючи лінією, площиною різнобарвні, насичені кольором композиції, вона створює неповторну живописну субстанцію, яка гранично концентрує смислову метафізичну природу кольору. Саме кольором їй удається подолати жорсткість і статичність зображення, вносячи в нього динаміку й експресію. Будуючи колорит на принципі різких контрастів, мисткиня завдяки природженому смакові і почуттю міри ніколи не порушує його цілісності та гармонії.

Художниця надає перевагу визначеному діапазонові кольорів і виражальних засобів, що сприяє мистецькості та витонченості колориту. Вона творить, наче медіум, що передає емоційні імпульси могутньої духовної сили.

В окремих творах Марії Корпанюк («Юрій-змієборець», «Мадонна», «Благовіщення») відчутна спорідненість з іконою. Вона підсвідомо відчуває глибинну стихію народного мистецтва, природну монументальність зображення, що має визначену семантику. Зображене дає могутній зоровий сиґнал, запрошуючи роздивитися, а потім зануритися в світ, запропонований творцем.

Зустріч з мистецтвом Марії Корпанюк породжує відчуття повної співприсутності при трансформації світу в інші форми та категорії. її твори – стежки-дороги внутрішнього світу обдарованої творчої особистості, що ведуть нас до очищення від буденності, до усвідомлення першоджерела життя і злиття з ним.

Образотвори Марії Корпанюк не полишають сумніву в тому, що вона – мисткиня за покликанням, яка чує звернений до неї голос Творця і тому творить сама.

Володимир Лукань,
доцент кафедри образотворчого мистецтва ім. М. Фіґоля інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника