Здійнявсь туман… Села — як не бувало…
Лиш пес стоїть на прив’язі один,
І стелиться до ніг вечірний дим,
І хтосі здаля викрикує зухвало.

Повільно гаснуть голоси жіночі,
Закутані в тонкий туман,
І пахне медом житній лан,
І віз собі туркоче проти ночі.

А потім заскрипить залізна брама,
Чиясь розтане постать в темноті,
І пес побачить, як на висоті
Несеться хмара, вхоплена вітрами.

З-під неї, не підвладні навіть снові,
Світла спалахнуть, аж радісно очам,
І чаша неба світиться, мов храм,
І до вечірні цвіркуни готові.

28.10.1988р.

Збірка “Ніким не бачені картини”