І відійшла година пізня,
І рання підступила до ріки,
І мовчки йшли чоловіки —
Світились білі сорочки.

Вже берег правий віддаливсь,
Дністер — немов притихлий звір.
Один здійняв, один потупив зір,
Як сонце встало з-поза гір.

Як зір здійняв і глянув з-під руки,
То стали небеса йому у зріст
І випав кріс, і в землю вріс.
По стежці в небо йшли жінки.

Як зір потупив, там була земля:
Старі батьки верталися додому,
І коні в порохах везли солому,
В соломі бавилось маля.

Збірка “Ніким не бачені картини”