Спека. Сонячна кімната.
Вікна привідкриті в сад.
Під вікном прив’яла м’ята
І крислатий виноград.

Я сама. Я ще дитина.
У затіненім кутку
Щось малюю безпричинне —
Мамин плащ на вішачку.

І малюю так старанно,
І дрібниці всі виводжу,
Мов торкаюся до рани,
Не торкатися не можу.

І стає в кімнаті парко,
І чоло роса вкриває,
Велетенське сонце в шпарку,
Мов у душу заглядає.

Щось таке мені говорить.
Як настурція на грядці,
Золоте, далеке, з горем,
Й радісне, легке при згадці.

Щось таке, як сад столітній,
Повен затінків і квітів,
Щось таке приємне, літнє —
Незбагненне в цьому світі.

Збірка “Творяща глина”