Проталина. Трава аж чорна,
Копитця слід у землю вріс.
Палає дивним світлом ліс,
Ламає гілля лань моторна.
Ще найніжніші сплять дощі
У хмарах білих і вологих.
В душі бринить якась тривога,
Бруньки потріскують в кущі,
О радість першого листка,
Липкого клею млавкий смак,
І цей в снігах таємний знак,
Де я, мов тінь зими, хитка,
А кров моя — як темний мак…
Я вся тремчу, немов ріка.

Збірка “Ніким не бачені картини”