До зустрічі з Марією Корпанюк я уявляла собі художницю, щонайменше, як небожительку: вона весь день просиджує в роздумах, які красиво називають “муками творчості”, перед мольбертом і думки її, як сонні змії, снують навколо високих тем. Спокійна і відсторонена, – ось яка вона – Жінка з пензлем. Ці мої уявлення розбилися, як шибка, в яку влучив м’яч малого футболіста. Пані Марія виявилася швидкою, мобільною, але разом з тим дуже жіночною. За такими жінками мужчини на вулиці “звертають шиї”. Вони вміло підкидають дрова до “сімейного вогнища”: тут панує взаємоповага і взаєморозуміння. Діти в таких сім’ях успішні і впевнені.
Пані Марія розказує, що любить поратися вдома:
   – Я дуже люблю всяку “жіночу” роботу і роблю все швидко. Коли я займаюся однією справою, то в мене ще з десять виходить попри неї. Ніколи не страждаю, коли це все роблю. І до будь-якої роботи підходжу з творчим настроєм. Люблю імпровізувати, творити.
   Протягом 20 років я займалася виготовленням кераміки, та думки про малярство переслідували мене завжди. Я почала малювати в 2001 році і протягом 2-ох років створила більше 100 робіт. Моя перша майстерня була на вулиці Київській. В підвалі з маленькими віконцями взимку було холодно, я сиділа завита в пухову куртку і малювала. Невдовзі
зробила виставку пастелей.
Всі її картини про ЖІНКУ. Твори пані Марії розказують про неї: загадкову, оповиту романтичним ореолом. Жодна її ЖІНКА немає чітко виписаного обличчя:
  – Я у всьому люблю недомовленість. В недомовленості є щось поетичне. Мої картини глядач має можливість “домалювати” своєю уявою. Такі мистецькі твори підштовхують до роздумів, мислення.
  В мене майже всі картини присвячені жінці. Це — збірний образ. Але всі, хто бачив мої роботи, кажуть, що помічають в них мене.
  Жінка романтична, прихована, недосказана. В мене є багато образів Діви Марії, Мадонни – Духовної Жінки. Мене більше цікавить жіноча духовність, ніж її зовнішні ознаки. Краса жінки вже оспівана чоловіками, бо саме їх цікавить більше зовнішність.
Пані Марія працює ввечері. Вона каже, що це зумовлено її розкладом дня. Зранку її чекають в аудиторії студенти. Вона – викладач кафедри образотворчого мистецтва педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника:
  – Своїх студентів я намагаюся навчити БУТИ ЛЮДЬМИ. Бо вони – наша майбутня інтелігенція. Зі студентами багато розмовляємо на теми моралі. Адже вчитель закладає в дитині фундамент людяності, ставлення до життя.
Ввечері майстерня пані Марії оживає. Приміщення сповнюється художніми образами. Ніякий звук не потривожить думки і відчуття. Майстриня навіть радіо тут не має:
  – Я сиджу і слухаю музику тиші і саму себе. Хоч слухати музику я люблю, коли працюю вдома. А в майстерні я заглиблююся в свою душу.
   Дуже люблю працювати з кольором. Я бавлюся фарбами, як мала дитина ляльками. Люблю стриману гаму. Тому й обрала пастель: це благородний матеріал.
   Найважливіше для мене малювати. В цьому знаходжу найбільшу насолоду і задоволення. Мої мистецькі роботи є в музеях і приватних колекціях України й за кордоном. Aле більшість своїх робіт хочу залишити дітям.
Пані Марія пише картини не тільки пастеллю, а ще й віршами. “Ніким не бачені картини” – так вона назвала одну зі своїх поетичних збірок. В ній читач має змогу не стільки прочитати як відчути образи, які зринають в душі автора, вірші-картини, які малює серце Марії Корпанюк.

Наталя ТЕМЕХ
“Вечірній Івано-Франківськ” / №8 (104) 28 лютого 2008 р.