***
Я іду по стоптаній дорозі.
Вир. Вечірніх жаб хори,
День скотивсь з черленої гори
І погас на сонячнім порозі.

Перед мене, мов важку завісу,
Спущено аж до самих повік —
Чую, як тече й пульсує сік, —
Темну смугу молодого лісу.

Бачу я, виходить дивний хтось
Й, підпаливши легко в’язку хмизу,
Ліс малює вохрою донизу
І стоїть в задумі, наче лось.

Ось йому на похололі плечі
Плащ паде із білого туману,
Плащ благий, обманювать не стану,
І годиться він хіба для втечі.

А тим часом він не чує втоми.
Все малює. Птах в гіллі притих,
Плащ його у плямах золотих,
А навколо гарно, як удома.

І вилазить з-під кори завзято
Кимсь розбуджена не до пори
Комашня. І кажуть явори:
Це прощання радісне, мов свято.

І виходять з нір принишклі звірі,
В хутрах колючки із терну й рожі,
І пізнати ліс уже не можуть,
Очі їхні — голубі і сірі.

Збірка “Ніким не бачені картини”