Ввійдуть у тінь і сходами у тінь
Протупотять мої дитячі ноги,
А там відкриється горище вбоге,
Де в порохах сріблиться волосінь
Надії нашої й тривоги.

Вощина, віск, пляшки, книжки,
Ніким не бачені картини,
З яких шалене військо рине,
Аж сяють білі сорочки.
Аж очі з відблиском перлини.

Летять скривавлені бики
Зі списами у темнім чреві,
І птах, народжений на древі,
Паде крильми на ті кістки.
О кров… і очі металеві…

Той птах чорніший від землі,
Вже тінь його руки сягає,
І знамено у млі зникає,
В далекій історичній млі.
І дзвін розлуку сповіщає.

Тут темно, парко, запах бузини,
Лиш в тім кутку, де збита черепиця,
Сіяє із небес мені криниця,
І серцем я торкаюсь далини,
Що береже в собі ті славні лиця.

1988
Збірка “Ніким не бачені картини”