Коли всміхнусь, а перші подорожні
Пройдуть моїм невикінченим мостом,
І їх спинити вже буде непросто,
На кожнім кроці зменшуючись ростом,
Вслухаючись в оці слова тривожні,
Торби порожні — жебраки вельможні.
А правий берег сонцем осіянний,
На жовтій глині слід лежить багряний,
Плащі і капелюхи, й сорочки…
І пахне рибою повід ріки.
Отам вони багаття розпалили
І заспівали, що є сили
Всі як один — жінки й чоловіки.
І пахло рибою повід ріки.
Ліс розступивсь, і лис спинивсь,
На теє диво задививсь.
І опустивши очі вниз,
Йшов гайовий помежи хмиз.
Про що були його думки,
Як пахло рибою повід ріки?
З тих пір пройшли роки, роки…

Збірка “Ніким не бачені картини”