Густа трава, некошена трава.
Зелені жаби, легкі, мов кульбаби,
І біла-біла голова
Моєї білої прабаби.

Де велетенські гарбузи
У землю грузли жовтим тілом,
Вона, мов паросток лози,
Жила, світилась і зітліла.

Була ще осінь золота,
Грушки спивали сік солодкий.
Тендітний дух її літав
В цім світі дивнім і короткім.

Збірка “Творяща глина”

Була то незвичайна свічка:
Очеретянка-королева.
Текла в ногах вода сталева,
Старий Дністер – забута річка.

А на листку, мов на долоні,
Праматір жаб’ячого роду
Дивилася на сиву воду,
Де очерет тремтів в поклоні.

Збірка “Творяща глина”

Заєць біг з червоним жахом,
Жаб в траві грудки крикливі.
Під лозою, мов під дахом,
Не натішимося зливі.

Перебігла вир русалка,
Срібним шовком шелестіла.
І рожева з грому скалка
Коло ніг її зітліла.

Грім поплив на села ближні,
А ми спраглими вустами
Найсолодші їли вишні
Коло цвинтарної брами.

Збірка “Творяща глина”

В кореневищах тліє сон —
Очей минулих голубінь.
До вуха дише срібний дзвін,
Як дише мальва до вікон.

Червоний камінь розколовсь,
І кров руда з дерев стекла,
І біла жінка надійшла,
Розсипала подолок скла.

Збірка “Творяща глина”

Світліє небо, дощ затих,
Блистять зволожені листки.
Букет настурцій золотих —
З твоєї доброї руки.

Вода прозора у відрі,
На дні плескаті камінці.
І дві зозульки на корі,
Мов два веселі промінці.

І мокра вигнута трава,
І став поколений дощами,
І хмари лінія крива
У дивнім світлі понад нами.

Збірка “Творяща глина”

Шукаю слів, а слів нема,
І тихо павутиною
Снується темрява німа
І гусне над дитиною.

Уже вікно рябе, латкате,
Колишуться дерева.
І на голівці у дитяти
Рука спить Василева.

А на стовпі хитає вітер
Нічний ліхтар вологий.
І листя зіткане із літер
Паде комусь під ноги.

Збірка “Творяща глина”

Барвиста галерея днів,
Вогненний захід —
Шовк з плеча Марії.
Вулкан небес —
Червоний гнів
Полум’яніє.
Іду припіднята
Шаленим вітром,
Льодів торкаючись ногою
Іду.
Немовби рани гою,
Повірте!

Збірка “Творяща глина”

Ні воску з погаслої свічки,
Ні з осені чорного листу…
Впав човен в обійми річки,
У воду весняну чисту.
Дивилися круглим оком
Риби блакитні і срібні,
Плив він і тесаним боком
Води погойдував здрібна.
Пружні тіла, наче глеки,
Темні відбили глибини.
Припали перші лелеки
До рідного неба Вкраїни.
І човен здавайся лелекам
Пелюсткою раннього квіту.
Зітліла дорога далека
В зеленому вогнищі літа.

Спека. Сонячна кімната.
Вікна привідкриті в сад.
Під вікном прив’яла м’ята
І крислатий виноград.

Я сама. Я ще дитина.
У затіненім кутку
Щось малюю безпричинне —
Мамин плащ на вішачку.

І малюю так старанно,
І дрібниці всі виводжу,
Мов торкаюся до рани,
Не торкатися не можу.

І стає в кімнаті парко,
І чоло роса вкриває,
Велетенське сонце в шпарку,
Мов у душу заглядає.

Щось таке мені говорить.
Як настурція на грядці,
Золоте, далеке, з горем,
Й радісне, легке при згадці.

Щось таке, як сад столітній,
Повен затінків і квітів,
Щось таке приємне, літнє —
Незбагненне в цьому світі.

Збірка “Творяща глина”