поезія
За крок до одкровення
/ ранений на полі бою /
І я лежав, простершись ниць…
То був початок чи кінець,
Жінки явились, хай їм грець,
З очима степових лисиць.
І ще якийсь поважний пан
З пташиним носом і крильми
До мене промовляв з пітьми,
Але то все було обман.
А степ тремтів. Стояла спека.
На сонці плавився метал.
І вітер мідний лист гортав,
І я той звук впіймав здалека.
Він йшов до мене з-під землі,
Набравшись запаху душиці,
І розмикав мої ключиці,
І крові стигнути велів.
О, за яку таку провину?
Чиї гріхи несу в собі?
Чому не вчу я при сівбі
Коня водить свою дитину?
Та знов чиюсь я бачу спину,
Засмаглу, мідну, молоду,
І я прискорюю ходу.
Зведусь або впаду й загину.
Але міняє хтось картину.
І жінка з тілом мармуровим
На переніссі зводить брови,
І тихий рот її тремтить,
І наче в пропасть все летить.
Збірка “Ніким не бачені картини”
У квітах вічних і пахучих…
Стебло тоненьке деревію.
Аж паморочить чаша квіту
І у руці моїй біліє.
Де тіло сплетене із тілом,
З корінням рож, акацій жовтих
Тугим сплетінням наболілим.
Зелений шовк барвінок стелить,
Блакитним оком хрест уздрівши,
В ім’я задивиться на мить.
Вже фарба лущиться, і срібло
В траву осиплеться навік,
І дощ омиє тихо й дрібно.
У квітах вічних і пахучих
Стебло прив’яле деревію…
Усе минуще. Все минуще.
Збірка “Творяща глина”
Диптих
1
Ти спиш, де сплетені ключиці,
Там з вуст моїх спливає слово,
І пахне в світі фіалково,
Жаданий плід цвіте в зіницях.
Я твердну, стовбуром стаю,
Розкину гілля охорони
Навколо чарівного лона
В твоїм розбруненім гаю.
2
Нас двоє. День і ніч для нас.
Ріка, повітря і дерева.
Стоїть минуле, наче мрево,
Навіки втрачене нараз.
До тебе, земле, ми прилинем
Себе пізнавши і збагнувши.
Відкриє небо в тілі душу
З очима вічної провини.
Збірка “Творяща глина”
Пірнає в ніч вікно блискуче…
Пірнає в ніч вікно блискуче
І світло кинуте нараз
Вповиє сад, що мов каркас,
На цвіт чекає неминуче.
Колише тихо спраглий сад
Галуззя, сплетене вітрами.
Липких бруньок вологі рани,
В стіні освітлений квадрат.
І силует. То я не сплю.
Десь там далеко на піску
Кладу цю тінь свою гірку,
Мов кущ розбрунений в гаю.
Збірка “Творяща глина”
Дрімає велет кам’яний…
Дрімає велет кам’яний,
Поколений світлами.
Відбився місяць від стіни
І зник поза дахами.
Блищить бруківка, мов змія,
Між мурами повита.
Моє вікно тремтить здаля
У зірку перелите.
Збірка “Творяща глина”
Ні спалаху, ні крихітки тепла…
Ні спалаху, ні крихітки тепла…
Холодне світло камінь осяває.
Рожева хмарка пропливла
І схоронилася за гаєм.
За нею дума золота,
Одвічна дума проминання
Кладе мені печаль в уста.
А ніч колишеться густа.
І так далеко зірка рання
Над білим світом розквіта.
Збірка “Ніким не бачені картини”
Стою, дорога піді мною…
Стою, дорога піді мною
І переповнений вокзал.
Двірник із мокрою мітлою
Нарешті осінь доконав.
Вона – блаженна непокора,
Немов ікона золота.
Дощем закутала учора
Свої потріскані уста.
Курив двірник тютюн дешевий,
Дивився смутно в черевик.
Світила осінь над душею
Свій потемніли жовтий лик.
Збірка “Ніким не бачені картини”
Смереки пахнуть!
Смереки пахнуть,
Як смереки пахнуть!
Опала хвоя біля ніг,
Вітри тонке бадилля гнуть,
В ущелині – зчорнілий сніг.
Так стрімко тут,
Так стрімко і зманливо
Пливе між скель ріка нетлінна.
І опадає срібне мливо
На каменів тугі коліна.
Тут пріле листя,
Там блакитна цвіль
І мох, що землю вповиває.
Йде звір, і птаство звідусіль
Тривожнім криком небо крає.
Збірка “Творяща глина”
Все по-давньому
Все по-давньому. Книжки,
Нагідки бліді від часу,
Мідна лампа, що погасла…
День похмурий і тяжкий.
І при тім якась недуга,
Чи то тіла, чи душі.
І дощі, дощі, дощі…
І негода, мов подруга.
Збірка “Творяща глина”
А на провінції дощі…
А на провінції дощі…
І з мурів сирість виступає.
Промоклий наскрізь листопад
Останній день перегортає.
У вербах стишені птахи,
Качки і води каламутні.
Ще день до вечора, а там
Уже зустрінемося в грудні.
Ще день до вечора, а там
Впадуть у пригорщі зимові
Ренети жовті й золоті
З обіймів теплої полови.
Збірка “Творяща глина”